«Моя Київщина» поспілкувалась з журналістом, помічником депутата Білоцерківської районної ради, керівником білоцерківського осередку «Support Azov» — Олександром Коломійцем. В інтерв’ю мова йшла про свавілля білоцерківської влади, корупцію чиновників, розправу над журналістами, тиск на окремих представників громадськості, які борються проти безчинств у Білій Церкві.

- З огляду на резонанс, який спричинило нещодавнє побиття білоцерківського журналіста газети «Слово і діло» Геннадія Прищепчука, насамперед поговорімо про ймовірні причини цього інциденту. Ви, як колега та близький знайомий потерпілого, як розцінюєте те, що сталося і хто на вашу думку до цього причетний?

Ми всі слідкуємо безпосередньо за журналістською діяльністю Геннадія Прищепчука, за тими справами і розслідуваннями, які стосуються білоцерківської влади. Звісно, я можу не знати усіх подробиць, проте, я вважаю, що багато інформації, яку він оприлюднює, містяни знають, але мовчать.

Ясно, що йому хотіли закрити рота, підібравшись спочатку через сім’ю, а саме через доньку, що само по собі характеризує цих людей як підлих, у яких нема ніяких понять. Сьогодні – це побиття, а завтра це буде вбивство, тому що треба закрити рота людині, яка відкриває очі громаді, показує інші сторони буття. Тому у Білій Церкві відбулося те, що називається замовним побиттям. Не знаю яка в нападників була кінцева ціль, але якщо б хотіли просто налякати, то достатньо було б поговорити. А тут били так, що людина потрапила до лікарні. Зрештою, лякає сам факт, що в Білій Церкві серед білого дня напали на журналіста. Коли я дізнався що сталося з Геннадієм Прищепчуком, одразу зателефонував йому, і те, що почув мене просто вразило. Спочатку зловмисники якимось чином виманили його використавши батьківські почуття до дитини, а коли він побіг до неї, неподалік будинку його перестріли декілька осіб і побили. Сам постраждалий публічно і напряму озвучив з ким він пов’язує цей напад. Справа в тому, що Прищепчук останнім часом оприлюднив дуже багато інформації з приводу діяльності конкретних представників місцевої влади, де, зокрема, розповідав про дешевий піар на війні секретаря БМР Дмитра Киришуна.

- Але, це далеко непоодинока історія, коли журналісти в тій чи іншій мірі критикують представників місцевої влади. Що саме могло стати тригером для ймовірно замовного побиття журналіста? Яка інформація ним була оприлюднена?

- Багато хто чув і бачив меми та відео про так званого білоцерківського Тік-ток воїна у якості секретаря БМР Дмитра Киришуна, який нібито десь воює, сідає в танк і стріляє. Я теж носив форму, маю звання заступника командира взводу, дослужився до свого звання на строковій службі, але не стріляв показово на відео з танка. Але, річ не в тім. Прищепчук почав оприлюднювати те, про що говорять люди, зокрема, преса, яка писала, що Дмитро Киришун, сидячи у місцевому штабі числиться за документами як військовослужбовець на передовій. Говорять різне і цю інформацію треба перевіряти, але все шито-крито. Реально ця людина приїздить на засідання сесії Київської облради, і це досить дивно, бо якби він був на фронті, його б не відпустили.

Інше питання – що Киришун там робив поруч з Олександром Дубінським? Люди не розберуть, чи він служить, чи він секретар міської ради, чи танкіст, чи снайпер?

Тут доречно буде розказати одну цікаву історію. В рамках Всеукраїнського івенту домедичної допомоги ми зараз їздимо по Україні з діючими парамедиками 3-ї окремої штурмової бригади, які з поля бою на руках витягали поранених людей. І коли медики які присутні на наших івентах чують цю історію, що хтось витягнув 35 людей, коментують: «то тепер йому треба дати зірку Героя України, зняти фільм як він це зробив і внести в книгу рекордів? Це ж 35 людей!» Нагадаю, саме Киришун нібито особисто витягнув з поля бою 35 побратимів. Але евакуювати на машині – це одне питання, а забрати із зони евакуації – інше. Зрозуміло, що це подається так, щоб розкрутити особистість. Є ціль, і не важливо, як вона дістається: правдою, неправдою, іншими моментами. Виходить, що про такі «безневинні» витівки Слуг народу, а конкретно про Киришуна повинні всі мовчати, тим паче під час війни? Незрозуміло, як вийшло, що міський голова Геннадій Дикий призначив Киришуна секретарем з огляду на його минуле описане в багатьох статтях, коментарях та оприлюднене журналістами. Саме про це говорив у своїх дописах і stories Геннадій Прищепчук. Люди, які нас оточують, знають про це і погоджуються, що у Білу Церкву повертаються 90-і роки. Звісно, побили журналіста ті, кого всі підозрюють і говорять, що це зробили саме місцеві «слуги народу» з Білої Церкви. Звісно, не можна виключати й те, що цю ситуацію може використати інша сторона, щоб лобами зіштовхнути.

То це що, як в росії вбивають журналістів у центрі Москви, так тепер буде і в центрі України, у Білій Церкві?

- Наскільки нам відомо, представники місцевої влади жодним чином не відреагували на цю резонансу подію, чи не так?

- Я не бачу, що місцева влада зробила бодай якусь заяву, так само Дмитро Киришун не зробив заяву, що не має відношення до цього інциденту. Ніхто не пообіцяв знайти і покарати зловмисників, що слідкують за дітьми, а навпаки, обмовляють Геннадія Прищепчука. Найголовнішу роль повинні в розслідування відігравати місцеві правоохоронні органи, але в нашому випадку, я вважаю, треба звертатися в центральні апарати, щоб вони контролювали перебіг цих справ. Зокрема, треба звертатися до нових людей, незап’ятнаних розпиванням чаїв по кафе з представниками влади. Потрібно їхати в Київ, зареєструватися заявником, щоб можна було контролювати хід слідства.

- Ви особисто, після інциденту з побиттям білоцерківського журналіста, публічно заявили про переслідування Вас і Вашої родини. Чи пов’язуєте Ви це зі своєю журналістською діяльністю, і якщо так, то кому «наступили на мозоль»?

- Насамперед зауважу, що я збирався їхати до Геннадія Прищепчука одразу після сигналу про його побиття. В цей час, в дворі мого будинку я помітив автомобіль — сірий Ланос, в якому перебували два молодики спортивної статури. На підході до них я абсолютно точно бачив, як вони жестами показували в бік дитячого майданчика, де в цей час знаходилися моя дружина з трирічною дитиною. Побачивши мене, вони зайорзалися, почали відвертатися, закривати обличчя, тобто робити все, аби я не побачив їхніх облич. Це мене наштовхнуло на думку, що вони слідкували за мною, моєю родиною. З якою метою я не знаю, можливо, вони хочуть викрасти мою дитину і потім мене шантажувати. Не виключено, що мене вони вираховували, щоб також завдати тілесних ушкоджень. Звісно ці молодики зрозуміли, що я їх вирахував і швидко поїхали, але я встиг зробити фото авто та обличчя водія. Чомусь вони не підходять до мене, а слідкують за моєю дитиною, провокуючи мене і таких як я на неправильний крок, або щоб мене поліція забрала, або щоб запроторити мене до лікарні, як Прищепчука. Вже зрозуміло, що у них ціль одна – заткнути нам роти, аби їхні тіктоки, телеграмканали показували їх в найкращому світлі.

Що ж до моєї діяльності, то одне з моїх останніх розслідувань також стосується білоцерківських Слуг народу, зокрема такої фігури як Олексій Копишинський, котрий був призначений мером Геннадієм Диким на посаду начальника Управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради.

Всі знають що у Олексія Копишинського в Одесі проходять судові слухання у справі про вимагання що саме підтверджено відео на YouTube. По факту сьогоднішній білоцерківський чиновник з друзями вимагали неіснуючий борг у людини. Звісно, якщо зайти на сайт міської ради, то в автобіографії Олексія Копишинського ви не знайдете інформацію про суди. Примітно, що він не одразу був призначений на посаду, Геннадій Дикий якийсь час вагався, але що його змусило це зробити? В той час коли вчителям урізають ставки, комусь, таким як Копишинський із першого місяця роботи на держслужбі дають надбавки і премії. Ми не можемо ігнорувати те, що в міській раді працюють люди, на яких відкриті судові справи. Якщо подивитися на світову практику, якщо скандал — посадовець пише заяву та звільняється, а в Білій Церкві все навпаки, призначають людей з відкритими судами тощо. Принаймні так це виглядає.

Тож, якщо резюмувати, в один день ми маємо напад на журналіста Геннадія Прищепчука, який критикує дії секретаря міської ради, і історію зі стеженням за мною, ймовірно через моє журналістське розслідування.

- Тобто, на Вашу думку, ці дві події тісно пов’язані між собою?

- Я думаю, що це одне ціле. Так вчиняючи, вони намагаються закрити роти, щоб люди мовчали. На виборах обіцяли, що йдуть бороти корупцію, але чомусь ніхто не чув, що Слуги народу у Білій Церкві її побороли. Ми так само бачимо, як працюють інші чиновники і розуміємо, що сьогодні йде суцільний потік корупції. Із вищесказаного виходить, що люди які йдуть у владу, не переймаються, що у них за спиною, які вони вчинки робили? Одне діло, якби людина вийшла публічно і призналася, що оступилася, дала слово, що подібне не повториться. Але нічого такого не буде. Увесь цей час ось такі «діячі» працюють у владі, мабуть, тому, наша Біла Церква сьогодні набуває кровавої фарби.

- З огляду на сказане зрозуміло, що фаховість і відповідність посаді очільника спортивного напрямку в Білій Церкві можна поставити під сумнів, але чи досліджували Ви безпосередньо діяльність самого Управління молоді і спорту БМР, його ефективність у роботі з молодим поколінням? Чи вистачить для позитивних досягнень лише ґрунтовних кадрових рішень?

- На це питання я відповім, наводячи простий приклад: Біла Церква – місто чемпіонів, яких хтось виховує. До речі, є в нас така тренерська родина Чмируків, яка виховала купу чемпіонів світу і Європи з велоперегонів. Вони, уявіть собі, не маючи бюджетних надходжень, їздять по світу і виховують цих чемпіонів. Ось вони знають, що таке спорт, але їх чомусь не запрошують і не призначають керувати управлінням молоді та спорту.

Наш спорт треба реанімувати, забирати з вулиць молодь – від наркотиків, від незаконних ігрових автоматів, від алкоголю. Нехай вони не стануть чемпіонами у спорті, але не стануть і наркоманами, перестануть виносити гроші з хати, красти, а тренери будуть виховувати честь і гідність, вміння захищати слабших та жінок. Ось з цього і починається патріотичне виховання. Хіба у нас нема боксерів чи борців іменитих? Є! Чому мер їх не запрошує за круглий стіл для розмови?

Він хвалиться тим, що підняв місто, а знайти гідного очільника молоді та спорту не зміг. А для цього потрібно було зібрати за круглий стіл чемпіонів велоперегонів, боротьби, боксу, плавання і через конкурс обрати гідного претендента на вакантну посаду, адже всі вони живуть у Білій Церкві. Тоді б не було усіляких історій, ніхто б не писав ніякі запити, і ми б навіть і не дізналися, що ж там відбулося в Одесі. А вийшло так, що ми дізналися і маємо мовчати, хто керує і що відбувається у рідному місті. То це та влада, яку ми обирали?

- Зрозуміло, що на фоні скандальних історій за участі керівництва Білоцерківської міської ради найбільше місто області постало не в найкращому світлі. Мера Дикого судять, а тут ще й такий антипіар для секретаря БМР. На Вашу думку, чи є підстави вважати, що Дмитро Киришун серйозно націлений на крісло міського голови, а отже точно не був готовий до підмоченої репутації в історії із нібито липовою службою на передовій?

- Припустимо що мера Геннадія Дикого Вищий антикорупційний суд відстороняє від займаної посади, але, поки думка що його визнають винним переважає над тією, що його виправдають. В такому випадку виконувати обов’язки голови буде секретар міської ради, тобто Киришун. Але, по-перше, він служить, бо підписав контракт. Щоб зайняти крісло мера, йому треба звільнитися, або його мають списати за станом здоров’я. Інший варіант — призначать виконувати обов’язки мера когось із Білоцерківської районної військової адміністрації. Але знаючи розстановку сил, ми розуміємо, що Киришун дотичний і до військової адміністрації. Можна розглядати будь-які варіанти, але сьогодні вже ні для кого не секрет, що міська влада не хоче бачити цю людину. Судити тяжко, тому що, знаючи мутні тендерні історії, можливо все. Пригадаймо, наприклад, білоцерківського бізнесмена Вадима Трищева, що зник безвісти, і від якого залишилась лише спалена автівка. Як розповідали його знайомі він просто не закладав відкати в тендери, намагався чесно їх вигравати, працювати.

Його рухи були публічні, участь в торгах – публічна, пакет документів завжди у порядку, і тут сам мер пише на нього в податкову. Селиться думка, що бізнесмена, який не став співучасником владних махінацій просто угробили. Якщо вірити дописам Трищева, то у два-три рази були завищені ціни на тендери, а якщо прослідкувати за виконанням тендера, то можна побачити людей, дотичних до влади. Біла Церква буде славитися тим, що тут пропадають бізнесмени, які йдуть наперекір владі, що тут б’ють журналістів, а далі, можливо, будуть і вбивати, тому що ніхто нікого не спіймає. Це жах, як вони цинічно влазять у всі сфери життя.

- А чи достатньо на Вашу думку місцева влада включається у процес із підтримки ЗСУ та ДФТГ?

Звісно, місцева влада щось там таки робить, але ж зараз робить вся країна. Ми, в рамках Азовського руху, працюємо на перемогу не з 2022-2023 року, а з 2014 року без бюджетних коштів. Я не працюю в міській раді, не отримую зарплати, нам допомагають з усього світу. Не так давно з бюджету виділили понад 200 мільйонів гривень на допомогу армії. Тоді на території в/ч та військового шпиталю клали плитку, але через тендери в яких брали участь всі наближені до влади.

Щодо військових, у місті числиться 72-га ОМБР та інші підрозділи ЗСУ з десятками тисяч людей та високими зарплатами, тому податок на зарплату військових залишається у місті, і я не здивуюся, якщо сума податку буде більше, ніж вони виділили. Мені здається, краще варто написати запит на казначейство, яке надасть показники за 2022-2023 роки, а саме скільки сплачено податку із зарплат військових.

Постає питання, чому місцева влада, маючи сотні мільйонів бюджетних коштів, з 2017 року нічого не виділила на підготовку ТРО? Адже про це неодноразово говорилось, але на цьому все і закінчилося. Перед повномасштабним вторгненням ми були присутні на засіданні районної ради, де заступник голови Василя Зеленського – ОПЗЖшник сказав, що нам нічого не зможуть дати окрім стільців і столів…… Ось так наша влада готувалась до війни.